A A A K K K
для людей із порушенням зору
Зорівська територіальна громада
Золотоніського району Черкаської області

Історія с. Мехедівка

За декілька кілометрів на північ від села Бойківщина, просто серед поля     з-під землі б ють підземні джерела. Саме з цих «Журавлиних ключів» і починається річка Кропивна. В давні часи вона не була перегороджена греблями, тому у ній водилося багато різноманітної риби, яка заходила сюди аж із самого Дніпра. Кропивна тече на південний схід, це в минулому ліва притока Дніпра.             

По обидва береги, густо порослої  очеретом  річки Кропивни, привільно розкинулося село Мехедівка. Знаходиться село в Драбівському районі Черкаської області (колишня Полтавська губернія),  за 70 км  від обласного центру  м. Черкас  та 25 км  від районного центру-смт Драбова.

…  Коли постала Київська Русь наші землі увійшли до Переяславського князівства. Але  переяславські поляни селилися тільки навколо Переяслава, а південніші простори облюбовували спочатку печеніги, потім – половці. І за литовців, і за польської влади наші землі  не були заселені слов'янами.  

У ІІ половині ХVІІ століття, коли вже на Лівобережжі стояли російські війська та козацькі частини , коли вже певно майже не нападали на Гетьманщину людолови- татари , тоді й з явилися в долині річки Кропивни  переяславські козаки , які до того служили у Кропив янському  полку.   Вони й почали засновувати хутори.                                                                                  

Багатий козак Тимко Мехеда заснував хутір Мехедівку , Корнєй Деркач – хутір Деркачівку, козак Зінченко – хутір Пасівку. Через деякий час ці хутори  об'єдналися в одне село Мехедівку.                                                                                                       

В 1701 році мехедівські козаки , в складі Золотоніської сотні, брали участь у війні проти шведів, відзначилися у бою під Ерестфером.                             

З падінням Гетьманщини та полкового козацького устрою  російські царі роздавали українські землі російським та українським вельможам.  В  кінці  ХVІІІ  століття  землі села Деркачівка були подаровані царському раднику пану Галагану, а  с.Мехедівка  , х. Пасівка  та  с.Верхня Згар – були подаровані  золотоніському  сотнику  Якиму Лукашевичу,  який до  того був сотником 11 років.  В Мехедівці та Верхній Згарі він мав 319 підданих осіб. 

Слід відзначити ,що  Лукашевичі , за час свого панування в Мехедівці , добре ставилися до залежних  від них селян.                                                У великої сім ї Якима Петровича Лукашевича був просторий і добротний будинок, розташований неподалік хутора Пасівки. Ця будівля мала форму букви «П», в їзд – зі сходу.  Із заходу будинок мав веранду із красивими    дерев яними різьбленими колонами .  Доріжка  від веранди вела до річки. Біля будинку із західної  сторонни розміщувався парк, в якому росли дерева та кущі з різних країн світу.  З південної сторони парку , на пагорбку росли високі та стрункі сосни. В парку були алеї зі скамейками ,клумби з квітами. Парк межував з річкою Кропивною. На південний захід розкинувся ялиновий та калиновий гай. На схід від них – прекрасний сад , де росли яблуні, груші , кущі смородини.                                                          

На території панського маєтку  розміщувались два будинки для прислуги, різні господарські приміщення.

Лукашевичі  організували з селян-кріпаків відомий у всій губернії хор, спів  якого слухав у 1850 році Микола Васильович Гоголь , який гостював у панів. Пізніше цей хор розчулив до сліз українську письменницю Марко Вовчок , яка зі своїм чоловіком Марковичем збирала  фолькльор  по українських селах .                                                                                                                                       

 Пани Лукашевичі у 1917 році виїхали із Мехедівки.  У  1918 році – повернулися до маєтку, коли до влади став гетьман Скоропадський, а з падінням Гетьманщини знову виїхали з села.  Взимку 1933 року маєток Лукашевичів згорів через недбалість комунарів ,які отоплювали цю будівлю.

Один з прямих нащадків родиниЛукашевичів – Юрій Богданович Лукашевич, доктор історичних наук, письменник, живе в Петербурзі. У 2011 році йому виповнилося 83 роки.

Перша світова війна поставила мехедів’ян на грань виживання. Голод та злидні були їх головними супутниками життя. Та це ще було не все. Грянула  братовбивча  громадянська війна і одні наші земляки билися за інтереси більшовиків, інші- були у війську Центральної Ради ,треті-  воювали у Денікіна. Війна закінчилась тим, що вкінці 1919 року  більшовики остаточно взяли владу в свої руки. Мехедівський КНС на чолі з Удодом П.Г. сумлінно виконував завдання відбирати у селян хліб, щоб потім вивозити його в українські міста та Росію. У 1929 році найбідніші селяни Мехедівки ,в бувшому панському маєтку, організували комуну «Прожектор». А почалася колективізація, комунари стали «буксирами» ,це вони розкуркулювали заможних селян та середняків, складали списки невгодних для більшовиків людей та відправляли їх на Соловки. Це вони та інші активісти села стали організаторами Голодомору 1932 – 1933 років.  За зібраними відомостями  від голоду в Мехедівці  померло близько 300 чоловік.

У 1920 році у Мехедівці  відбулися вибори до місцевих рад.  Три сільвиконкоми  (сіл Деркачівка, Пасівка ,Мехедівка ) у 1923 році було        об'єднано в одну -  Мехедівську сільську раду.

22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна.                   Мехедів'яни, разом з усім радянським народом стали на захист Вітчизни. Фашисти окупували Мехедівку 23 вересня 1941 року.  У вересні 1941 року по території Драбівського району приречено металися частини Південно-Західного фронту. За Мехедівкою , на  дорозі до радгоспу, фашистські  мотоциклісти наздогнали обоз з пораненими радянськими солдатами. Близько двадцяти поранених німці вбили багнетами та прикладами ,решту – близько 300 чоловік,  розмістили в  приміщенні школи та клубу. В цьому .тимчасовому госпіталі  18 річна дівчина Катерина Воловіченко  разом з полковою медсестрою Варею Удоденко  лікували ранених. Поранені, які померли  поховані в братській могилі біля сільської церкви. Їх імена встановити не вдалося.                                                                                                      

Рівно через два роки , 23 вересня 1943 року  радянські воїни визволили село. Відступаючи,  німці  спалили першу в історії району двоповерхову споруду, гордість мехедів’ян – сільську школу, збудовану у 1939 році, приміщення контори колгоспу, сільської ради , 25 хат в центрі села … Під час окупації усі комуністи та активісти села були  арештовані фашистами та розстріляні в м.Золотоноша.

216  мехедів'ян  билися проти фашистів під час війни, з них  - 140 не повернулися додому.  156 воїнів були нагороджені  орденами та медалями.

Село Мехедівка – батьківщина Героя Радянського Союзу Удода Івана Михайловича.  Звання Героя наш земляк одержав за участь в десанті, у окупованому фашистами місті Миколаєві.  Десантників  було 67 осіб, вони знищили 700 фашистів. Моряки більше доби вели героїчну боротьбу проти  німців.  Вони з честю виконали поставлене перед ними бойове завдання. Після визволення міста,  Удод І.М. , помер від тяжких ран на руках у свого товариша. 

Наш  односельчанин ,колишній учитель історії  Безлюда Петро Ничипорович (помер у 2004 р.) був  єдиним в районі учасником антифашистського руху Опору в загоні французьких партизанів.                                  

Відбудова  села  припала на плечі виснажених жінок, дітей та 11 працездатних чоловіків. Землю обробляли коровами, волами ,кіньми, яких на той час було мало. У вересні 1952 року три мехедівських колгоспи        об'єдналися в один колгосп – «Більшовик»  Першим головою об'єднаного колгоспу був Ткаченко А.А.

Низький рівень життя,грунтові дороги, відсутність електроенергії, ручна праця у виробництві, відсутність товарів , хліб наполовину з горохом і кукурудзою –  ось чим запамяталися  селянам  «хрущовські» часи .

«Брежнєвський» період  давзмогу селянам повірити у кращу долю. Грошова оплата замість трудоднів, асфальтові дороги, електрика на роботі і в побуті, цегляні новобудови ,заміна ручної праці на механізовану – все це прийшло на село саме в тічаси.  Широко розгорталося соціалістичне   змагання. Крок за кроком  поступово зміцнювалося колективне господарство. Самовіддано трудилися колгоспники. 136 мехедів’ян нагороджені орденами та медалями.  Передовий механізатор села      Однорал Іван Євменович -  кавалер орденів Леніна, Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, Знак Пошани.

Протягом 1960 – 1990 років у селі побудовані ФАП, дитячий садок, адмінприміщення, баня, пождепо, майстерня, автогараж, 9 капітальних приміщень для ВРХ, зерносховище , тік , млин, комплекс приміщень для птахофабрики, торговий центр, 12 будинків для спеціалістів -  жителів села   та ін.  Село будувалось, розвивалось, а значить – активно жило.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь